LawUA.info - Правовой Портал Украины
Счетчики
Рейтинг@Mail.ru



Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру

Архів. Текст правового акту із змінами та доповненнями на лютий 2008 року



                  ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                        П О С Т А Н О В А
 
 N 21 від 22.12.95
     м. Київ
 
 vd951222 vn21
 
   ( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
                                               Верховного Суду
     N 6 ( v0006700-02 ) від 31.05.2002 )
              Про   практику   застосування   судами
              примусових заходів виховного характеру
       ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
                                           Верховного Суду 
         N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
 
     Обговоривши практику застосування судами  примусових  заходів
виховного характеру, Пленум Верховного Суду України  зазначає,  що
суди в основному додержують вимог законодавства при розгляді справ
даної категорії. Разом з тим у їх діяльності мають місце й істотні
недоліки.
     Виходячи з необхідності правильного  й  однакового  розуміння
судами норм законодавства про примусові заходи виховного характеру
та у зв'язку з питаннями, що виникли в практиці  застосування  цих
заходів, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
     1. Звернути   увагу   судів   на   необхідність   неухильного
додержання вимог законодавства, що регулює застосування примусових
заходів виховного характеру щодо осіб,  які вчинили злочини у віці
до   вісімнадцяти   років,  або  суспільно  небезпечні  діяння  до
виповнення віку,  з якого можлива кримінальна відповідальність, на
забезпечення  всебічного,  повного  й  об'єктивного розгляду таких
справ.
     2. Судам слід мати  на  увазі,  що  загальні  положення  щодо
застосування примусових заходів  виховного  характеру  передбачені
статтями 10  та 51 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) (далі
- КК).
     Відповідно до   ч.3   ст.10  КК  примусові  заходи  виховного
характеру  можуть  бути  застосовані  до  особи,  яка  у  віці  до
вісімнадцяти   років  вчинила  злочин,  що  не  становить  великої
суспільної небезпеки,  а також до особи, котра до виповнення віку,
з  якого  можлива кримінальна відповідальність,  вчинила суспільно
небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом.
     3. Примусові   заходи   виховного   характеру   можуть   бути
застосовані до неповнолітнього, який вчинив злочин, лише за умови,
що  цей  злочин  не  становить  великої  суспільної  небезпеки,  а
виправлення неповнолітнього можливе без застосування кримінального
покарання.
     При  визнанні  злочину  таким,  що  не   становить    великої
суспільної небезпеки, слід виходити із  сукупності  всіх  обставин
справи, а саме: об'єкта  посягання,  способу,  обставин  і  стадії
вчинення злочину, форми вини, мотивів, цілі винного, його ролі  та
характеру участі  у  здійсненні  злочинного  наміру  (якщо  злочин
вчинено у співучасті), тяжкості наслідків, які настали  або  могли
настати тощо.
     Вирішуючи питання про можливість чи неможливість застосування
примусового заходу виховного характеру, суду необхідно враховувати
поряд із характером і ступенем суспільної небезпечності  вчиненого
злочину та даними про  особу  неповнолітнього  й  можливість  його
виправлення  і  перевиховання  без   застосування    кримінального
покарання.
     4. Примусові    заходи     виховного     характеру     можуть
застосовуватись до особи, котра до виповнення віку, з якого настає
кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння,
передбачене КК ( 2001-05,  2002-05 ).  Разом  з  тим  застосування
примусових  заходів  виховного  характеру  до  дітей,  які вчинили
малозначні діяння, є неприпустимим.
     5. Судам слід мати на увазі, що передбачений ст.11 КК перелік
примусових заходів  виховного  характеру  є  вичерпним.  Поряд  із
застосуванням  одного  з  цих  заходів   суд    може    призначити
неповнолітньому громадського вихователя.
     6. Передача неповнолітнього під нагляд  батькам  або  особам,
які їх замінюють, допускається лише  за  наявності  даних  про  їх
здатність  забезпечити  виховний  вплив  на  нього  та   постійний
контроль за його поведінкою. Під особами, які  замінюють  батьків,
слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.
     Іншим громадянам неповнолітній може бути переданий під нагляд
лише  на  їх  прохання.  Передача  неповнолітнього   під    нагляд
педагогічному чи трудовому  колективу  можлива  тільки  за  згодою
цього колективу. Окремі громадяни, яким неповнолітній за  рішенням
суду переданий під нагляд, зобов'язані здійснювати виховний  вплив
на нього та постійний контроль за його поведінкою.
     Вирішуючи питання про  передачу  неповнолітнього  під  нагляд
батькам чи особам, які їх замінюють, або окремим  громадянам,  суд
повинен  виходити  з  даних,  що  позитивно  їх    характеризують.
Неприпустимо передавати неповнолітнього під  нагляд  батькові  або
матері, які позбавлені батьківських прав, а також батькам чи іншим
особам, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на
нього.
     Неповнолітній може бути переданий  під  нагляд  педагогічному
колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому
колективу - за місцем роботи за умови, що цей колектив  спроможний
здійснювати належний контроль  за  поведінкою  неповнолітнього  та
позитивно впливати на його виховання.
     7. Покладення  обов'язку  відшкодувати  заподіяні  збитки  як
примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише  до
неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно або  доходи  і  не
потребує  застосування  іншого  примусового    заходу    виховного
характеру.
     8. Роз'яснити, що до спеціальних навчально-виховних  установ,
передбачених п.5  ч.1  ст.11  КК   (   2001-05   ),   неповнолітні
направляються,  коли  вони  вийшли з-під контролю батьків чи осіб,
які їх замінюють,  не піддаються виховному впливу і не можуть бути
виправлені  шляхом застосування інших примусових заходів виховного
характеру. Разом з тим не можуть направлятися в ці установи особи,
визнані  інвалідами,  а  також  ті,  яким за висновком відповідних
спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за  станом
здоров'я.
     До   спеціальних    навчально-виховних    установ    належать
загальноосвітні  школи  соціальної  реабілітації  та    професійні
училища    соціальної    реабілітації.    Статус        зазначених
навчально-виховних установ визначений Законом України від 24 січня
1995 року  "Про  органи  і  служби  у  справах  неповнолітніх   та
спеціальні установи  для  неповнолітніх" ( 20/95-вр ).  Мережа цих
установ  і  Положення  про  них  затверджені  постановою  Кабінету
Міністрів України  від  13 жовтня 1993 року N 859 ( 859-93-п ) (зі
змінами, внесеними постановою  від  11  серпня  1995  року  N  646
( 646-95-п ).
     9. Неповнолітній       направляється      до      спеціальної
навчально-виховної  установи  до   його   виправлення   на   строк
визначений  судом.  Цей  термін  не може перевищувати трьох років.
Слід мати на  увазі,  що  до  загальноосвітньої  школи  соціальної
реабілітації  направляються  неповнолітні віком від 11 до 14 років
включно,  а до професійного училища соціальної реабілітації -  від
14 до 18 років.
     У    постанові    суд    вказує    лише    тип    спеціальної
навчально-виховної установи, до якої  направляється  неповнолітній
(загальноосвітня  школа  соціальної  реабілітації  чи   професійне
училище соціальної реабілітації). Зазначати  конкретну  школу  або
училище  та  місце  їх  знаходження    не    потрібно,    оскільки
неповнолітній направляється туди за путівкою органу освіти.
     10. Неповнолітній,  якого  направлено  до   загальноосвітньої
школи  соціальної реабілітації або професійного училища соціальної
реабілітації,  за своїм правовим статусом є учнем  з  обмеженнями,
передбаченими положеннями про ці навчально-виховні установи.
     Згідно з ч.6 ст.8 Закону  "Про  органи  і  служби  у  справах
неповнолітніх  та  спеціальні  установи  для  неповнолітніх"  учні
тримаються в зазначених школах  і  професійних  училищах  у  межах
встановленого судом строку.
     У    загальноосвітніх    школах    соціальної    реабілітації
неповнолітні тримаються до досягнення ними 14 років, у професійних
училищах соціальної  реабілітації  -  18  років,  а  у  виняткових
випадках (якщо це необхідно для закінчення  навчального  року  або
професійної підготовки) у школах - до досягнення ними 15 років,  а
в училищах - за рішенням суду - до досягнення 19 років.
     Учні  загальоосвітніх  шкіл  соціальної  реабілітації,   яким
виповнилося 15 років, але які не стали  на  шлях  виправлення,  за
рішенням суду за місцем  знаходження  зазначеного  закладу  можуть
бути  переведені  до професійного училища соціальної реабілітації.
В таких  випадках  загальний  строк   перебування   учня   в   цих
спеціальних  навчально-виховних установах теж не може перевищувати
трьох років.
     Учень, який довів  своє  виправлення,  підлягає  достроковому
звільненню з навчально-виховного закладу соціальної  реабілітації.
Воно провадиться за клопотанням ради школи чи професійного училища
соціальної реабілітації  на  підставі  постанови  судді  районного
(міського) суду за місцем знаходження цього закладу. До клопотання
має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують
його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь  час
перебування  в  школі  або   професійному    училищі    соціальної
реабілітації.
     11. Відповідно  до  вимог  ст.111  Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1002-05 ) (далі  -  КПК)  попереднє  слідство  у
справах  про  застосування  до  неповнолітніх  примусових  заходів
виховного характеру є обов'язковим  і  провадиться  за  загальними
правилами,   встановленими   КПК,   з   урахуванням   особливостей
провадження у справах про злочини  неповнолітніх,  передбачених  у
розділі восьмому цього Кодексу.
     Справу, що надійшла від прокурора  в  порядку,  передбаченому
ст.7-3 або ст.9  КПК  (  1001-05  ),  суддя  за  наявності згоди з
рішенням слідчого або прокурора,  у десятиденний  строк  призначає
своєю  постановою  до судового розгляду із зазначенням його часу й
місця та осіб,  які підлягають виклику в судове засідання.  В разі
незгоди  з  рішенням слідчого або прокурора про закриття справи за
ст.7-3 або ст.9 КПК, а так само у  випадку  встановлення  істотної
неповноти  попереднього  слідства,  яка  не  може  бути  усунута в
судовому засіданні,  суддя мотивованою постановою повертає  справу
прокурору.
     12. Звернути увагу голів судів на те, що згідно  з  ч.2  ст.6
Закону "Про органи і служби у справах неповнолітніх та  спеціальні
установи для неповнолітніх" ( 20/95-вр ) справи  про  застосування
примусових   заходів   виховного  характеру  повинні  розглядатися
спеціально  уповноваженими  на  те  суддями,  визначеними  наказом
голови суду.
     13. Роз'яснити, що розгляд справи, яка  надійшла  до  суду  в
порядку, передбаченому  ст.7-3 чи  ст.9  КПК,  провадиться  суддею
одноособово у відкритому судовому засіданні з обов'язковою  участю
прокурора і захисника. В судове  засідання  викликається  законний
представник неповнолітнього, але його неявка не є  перешкодою  для
розгляду справи. Закритий  розгляд  таких  справ  допускається  за
мотивованою постановою судді у випадках, передбачених ст.20 КПК.
     14. Якщо неповнолітній перебував на обліку в органі чи службі
у справах неповнолітніх, доцільно з  метою  всебічного  й  повного
дослідження умов його життя і виховання,  даних  про  його  особу,
залучати до участі в розгляді справи представника цього органу  чи
служби і з'ясовувати його думку про те, який саме примусовий захід
виховного характеру буде в даному разі найбільш ефективним.
     У  судовому  засіданні   з'ясовуються    дані    про    особу
неповнолітнього   та    повноваження    законного    представника;
роз'яснюються  їм  процесуальні  права,  відповідно  до  тих,   що
передбачені ст.263  КПК  (  1003-05  );  розглядаються   заяви   і
клопотання   осіб,   які   беруть   участь   у   розгляді  справи;
заслуховуються   пояснення   неповнолітнього,    його    законного
представника;  перевіряються докази,  що доводять або спростовують
вчинення даною особою злочину чи суспільно небезпечного діяння,  а
також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для
вирішення питання про застосування  примусового  заходу  виховного
характеру. Після закінчення судом перевірки матеріалів справи свої
думки висловлюють прокурор і захисник.  Під  час  розгляду  справи
ведеться протокол судового засідання.
     15. Суди зобов'язані суворо  додержувати  норм  кримінального
процесу,  які  гарантують  неповнолітньому  право    на    захист.
Невиконання вимог ст.447 КПК ( 1003-05 )  про  розгляд  справи  за
участю  захисника  неповнолітнього необхідно розглядати як істотне
порушення цього права,  що є  підставою  для  скасування  судового
рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. У
разі,  коли захисник не запрошений неповнолітнім або його законним
представником,  суддя призначає захисника і забезпечує його участь
у справі відповідно до п.1 ч.3 ст.46 КПК ( 1001-05 ).
     16. Під час провадження  попереднього  слідства  та  розгляду
судом  справи  про  застосування  примусових  заходів    виховного
характеру, крім  обставин,  зазначених  у  ст.64  КПК,  підлягають
з'ясуванню:
     а) вік неповнолітнього - число, місяць і  рік  народження  (з
цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового
запису про народження);
     б) стан    здоров'я    та    рівень    загального    розвитку
неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість,
не пов'язану з душевним захворюванням,  слід з'ясувати, чи здатний
він повністю усвідомлювати значення своїх дій і  якою  мірою  може
керувати   ними,   для  чого  в  разі  необхідності  призначається
експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та  підліткової
психології   або  ж  зазначені  питання  виносяться  на  вирішення
експертам-психіатрам);
     в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;
     г) обставини,   що   негативно    впливали    на    виховання
неповнолітнього,  можливий  вплив  дорослих,  які  втягнули його в
злочинну діяльність;
     д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи праці,
дані про його сім'ю.
     17. За   результатами   розгляду   справи  суддею  виноситься
постанова, а судом - ухвала.
     З  метою  здійснення  контролю  за  виконанням  рішення   про
застосування примусового заходу виховного характеру  суд  інформує
службу  у  справах  неповнолітніх  місцевого   органу    державної
виконавчої влади та місцевого самоврядування.
     18. Якщо    при    розгляді    кримінальної    справи    щодо
неповнолітнього,  яка надійшла до суду з обвинувальним  висновком,
буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої
суспільної  небезпеки,  суду  необхідно   з'ясовувати   можливість
виправлення   неповнолітнього   без   застосування   кримінального
покарання до нього. Дійшовши до такого висновку, суд відповідно до
п.3 ч.1 ст.51 КК  (  2001-05  )  ухвалою,  а  суддя  -  постановою
закриває кримінальну справу і в порядку,  передбаченому ч.1 ст.447
КПК (   1003-05   ),   вирішує   питання   про   застосування   до
неповнолітнього  одного  з примусових заходів виховного характеру,
передбачених ст.11 КК.
     19. Роз'яснити судам, що кримінальна справа щодо  особи,  яка
притягується до кримінальної відповідальності, і про  застосування
примусових заходів виховного характеру  відносно  неповнолітнього,
які  разом  вчинили  суспільно  небезпечне  діяння,   може    бути
розглянута в одному судовому засіданні з додержанням норм  закону,
передбачених главами 25 - 28 і 36 КПК.
     Після  закінчення  в  такій  справі  судового  слідства  суд,
заслухавши думку прокурора і захисника з питань,  що  зазначені  в
ст.448 КПК, виконує дії, передбачені статтями 318 і  319  КПК,  та
постановлює  в  нарадчій  кімнаті  щодо  підсудного  вирок,  а  до
неповнолітнього - ухвалу (постанову) про застосування  примусового
заходу виховного характеру.
     20. Коли  щодо  неповнолітнього  вже  є  судове  рішення  про
застосування примусового заходу  виховного  характеру  і  до  суду
знову надійшла відносно  нього  справа  в  порядку,  передбаченому
ст.7-3 чи ст.9 КПК, то  при  її  судовому  розгляді  та  вирішенні
питання  про  застосування  такого  заходу  потрібно  виходити  із
загальної оцінки усіх вчинених неповнолітнім злочинів чи суспільно
небезпечних діянь.
     21. Якщо неповнолітній вчинив декілька злочинів чи  суспільно
небезпечних  діянь  і  попереднє  слідство  провадилося  в  різних
місцях, то справа розглядається з  урахуванням  вимог  статей  26,
38-40 КПК.
     22. При передачі неповнолітнього трудовому  чи  педагогічному
колективу до справи має бути долучений протокол загальних  зборів,
де зазначено, що колектив знає неповнолітнього, ручається за  його
виправлення  і  добровільно  бере  на  себе  відповідальність   за
виконання цього завдання.
     23. Частиною 4 ст.13 Закону "Про органи і  служби  у  справах
неповнолітніх та спеціальні установи  для  неповнолітніх"  та  п.6
постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 року N 859
( 859-93-п  )  встановлено,  що  плата  за   утримання   учнів   у
загальноосвітній  школі  соціальної  реабілітації  та професійному
училищі соціальної реабілітації стягується з батьків у розмірі  20
відсотків коштів, що припадають на одного члена сім'ї. Під коштами
слід розуміти  будь-які  види  доходів  сім'ї,  незалежно  від  їх
оподаткування.
     В постанові про направлення  неповнолітнього  до  зазначеного
виховного закладу має бути наведено рішення про покладення на обох
батьків  неповнолітнього   обов'язку    щомісячно    вносити    до
навчально-виховної установи відповідну плату. У разі  їх  ухилення
від виконання  цього  рішення  суд  передає  судовому  виконавцеві
виконавчий  лист  для  проведення  примусового  стягнення  коштів,
щомісячний розмір якого обчислюється судовим виконавцем.
     Коли питання про стягнення коштів на утримання учня  не  було
вирішено при розгляді справи про застосування  примусового  заходу
виховного  характеру,  навчально-виховний   заклад    має    право
пред'явити відповідний позов у порядку цивільного судочинства.
     24. Цивільний  позов  про  відшкодування  шкоди,   заподіяної
злочином   чи   суспільно   небезпечним   діянням,  у  справі  про
застосування   примусового   заходу   виховного    характеру    не
вирішується, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
     25. За наявності достатніх підстав вважати, що  неповнолітній
займатиметься  протиправною  діяльністю,  суд   може    з    метою
забезпечення виконання рішення про направлення неповнолітнього  до
спеціальної навчально-виховної установи тимчасово (строком  до  30
діб) помістити його до приймальника-розподільника.  Відповідно  до
ч.4 ст.447    КПК     (     1003-05     )     на     адміністрацію
приймальника-розподільника покладається в такому випадку обов'язок
доставляти  неповнолітнього  до  спеціального  навчально-виховного
закладу.       Неповнолітнього,       якого       поміщено      до
приймальника-розподільника  за  постановою  слідчого   чи   органу
дізнання, доставляє до суду орган внутрішніх справ.
     Час перебування неповнолітнього в  приймальнику-розподільнику
(за  постановою  слідчого,  органу  дізнання,  ухвалою  суду    чи
постановою  судді)  зараховується  до  визначеного  судом   строку
тримання  неповнолітнього   у    спеціальній    навчально-виховній
установі.
     26. Ухвала суду чи постанова судді про застосування  (відмову
в застосуванні) примусового заходу виховного характеру  може  бути
оскаржена в касаційному порядку неповнолітнім, його захисником або
законним представником, потерпілим. Прокурор  може  внести  окреме
подання. ( Пункт 26 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
     27. Судовій колегії в кримінальних  справах  Верховного  Суду
України, іншим судам касаційної та наглядної  інстанцій  необхідно
посилити  нагляд  за  розглядом  судами  справ  про   застосування
примусових заходів виховного характеру у відповідності з законом.
 
 Голова Верховного Суду України                          В.Ф.Бойко
 
 Секретар Пленуму,
 суддя Верховного Суду України                       М.П.Селіванов
 




 

 

попередній документ наступний документ
архів-1998
Партнеры


Правовые ресурсы