LawUA.info - Правовой Портал Украины
Счетчики
Рейтинг@Mail.ru



Рішення суду скасовано, оскільки, визнаючи спільною сумісною власністю подружжя жилий будинок, що до шлюбу належав одному з них, суд не з"ясував, з яких правових підстав заявлені вимоги про це

Архів. Текст правового акту із змінами та доповненнями на лютий 2008 року



              ПРЕЗИДІЯ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
                            24.12.1994
 
                             (Витяг)
     У листопаді 1990 р.  Г.  Н. звернулась з позовом до Г. І. про
визнання права власності на частину будинку.  Позивачка зазначала,
що з листопада 1973 р.  перебуває з відповідачем у зареєстрованому
шлюбі  і  однією сім'єю проживає у належному йому будинку.  За час
спільного   проживання   вони   побудували   жилу   з   підсобними
приміщеннями  прибудову,  а  також  інші підсобні приміщення,  але
користуватись  всією  прибудовою  перешкоджає   син   відповідача.
Посилаючись на викладене,  Г.  Н.  просила задовольнити її позовні
вимоги і врахувати,  зокрема,  свідоцтво про право на спадщину  за
законом  з  визнанням  за  нею  права  власності  на  1/2  частину
прибудови до будинку, а також на сарай, басейн, душ, погріб.
     Рішенням Центрального  районного  суду  м.  Миколаєва   позов
задоволено.  Визнано право власності на спірний жилий будинок:  за
Г.  Н.  на 15/100,  за відповідачем - на 13/100 частин. Визнано за
позивачкою і відповідачем право власності за кожним по 1/2 частині
жилої прибудови і сіней.
     В касаційному порядку справа не розглядалась.
     У протесті  заступника   Голови   Верховного   Суду   України
ставиться   питання   про  скасування  рішення.  Протест  підлягає
задоволенню, а рішення скасуванню з таких підстав.
     Відповідно до ст.  22  Кодексу  про  шлюб  та  сім'ю  України
( 2006-07  ),  статей  112,  113 та 115 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) жилий будинок може бути предметом поділу,  якщо він  є
об'єктом  спільної  часткової  або  спільної  сумісної  власності.
Спільною сумісною власністю є майно,  яке нажито подружжям за  час
шлюбу.  Якщо  майно,  що було власністю одного з подружжя,  за час
шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових  або
грошових  затрат іншого подружжя або їх обох (ст.  25 КпШС),  воно
може бути визнано судом спільною сумісною власністю подружжя.
     На ці положення закону суд уваги не звернув і не з'ясував,  з
яких  правових  підстав позивачка має ставити питання про визнання
за нею права власності на частину будинку. І в позовній заяві, і в
суді   вона   посилалась   на  те,  що  спірний  будинок  належить
відповідачу.  Вона ж за час шлюбу  брала  участь  лише  в  ремонті
будинку   та   спорудженні   добудови  і  господарських  будівель.
Наскільки ці добудови є капітальними і чи вони  істотно  збільшили
цінність  будинку  та  в  якому саме розмірі,  суд не з'ясував і в
рішенні  про  це  не  зазначив,  хоча  це  має  значення  як   для
правильного  вирішення  спору  щодо  визнання  права  власності на
частину будинку, так і для визначення розміру часток.
     Постановлюючи рішення,  суд  виходив  з  того,  що  предметом
поділу між сторонами можуть бути лише ті приміщення і будівлі, які
споруджувались з участю позивачки. Таку позицію теж вірною визнати
не можна,  оскільки різні господарські будівлі (літні кухні, сараї
тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Всі
вони,  як вбачається із матеріалів справи, прийняті в експлуатацію
і зареєстровані під одним номером. Тому при доведеності позивачкою
підстав, передбачених   ст.   25   Кодексу   про   шлюб  та  сім'ю
( 2006-07 ),  їй можуть бути виділені  й  інші  жилі  та  підсобні
приміщення відповідно до її частки.
     Крім цього,  із справи вбачається,  що співвласником спірного
будинку є і син відповідача,  якому  останній  подарував  спочатку
3/5, а потім ще 1/10 частину будинку. Однак суд, в порушення вимог
п. 8 ст. 314 ЦПК України ( 1503-06 ) не притягнув його до участі в
справі  і  вирішив  питання  про  його  права  та обов'язки в його
відсутність.  Ця обставина є безумовною підставою  для  скасування
постановленого рішення.
     Виходячи з наведеного, президія Миколаївського обласного суду
скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства  і  юридичної  практики  України",  N   3
(частина 2), 1995 р.
 




 

 

попередній документ наступний документ
архів-2003
Партнеры


Правовые ресурсы